Як і з Різдвом, традиції маланкування в Україні мають язичницькі витоки. За легендою, Маланка була донькою богині Лади, яку від змія врятував мужній богатир Василь-Безпальчик. Через тиждень після зимового сонцестояння, напередодні Нового року, наші предки вшановували Маланку, як символ Місяця, а у сам Новий рік – Василя, який символізував Сонце. Із хрещенням Русі у ці дні стали вшановувати вже православних святих Меланію та Василя. Сам же обряд щедрування вважався більш світським. Ввечері 13 січня карнавальна процесія ходила від хати до хати і щедрівками бажала господарям добробуту, багатого врожаю тощо. У наш час в автентичному вигляді маланкування збереглося лише в кількох регіонах Галичини, Поділля та Буковини.
Найбільш видовищними Маланками Буковини вважаються Красноїльська, Бабинська та «Вашківецька Переберія». Щороку сюди з'їжджаються туристи та журналісти з України та інших держав.
У Красноїльську та Вашківцях «у маланки» йдуть 4-7 гуртів, кожен з яких маланкує в своєму кутку села, а потім усі сходяться до центру і між ними відбувається битва. Учасники ходи переодягаються в традиційні образи Діда, Баби, Кози, Чорта, Ірода, а також у кожному регіоні є специфічні персонажі, як наприклад, Рєджє (король Красної Маланки), Звірі з тронками, колокорами (персонажі з пастушими дзвіночками на хутряному каркасі), Букшандар (жовнір), Урсу (крилаті ведмеді – візитівка Красноїльська), коні-калушари. Унікальною в цьому плані є Суховерхівська маланка, яка ввібрала місцеві січові традиції і головними персонажами в ній є саме козаки.
Дійство починається з 13 січня: звечора групи починають обходити садиби в своєму кутку села вітаючи гостей піснями та театралізованими дійствами. Кожен господар частує маланкарів та дає гроші. До ранку 14 січня процесії вже спускаються до центру села, де розігрують новорічну виставу. Сюди збираються усі мешканці, щоб обрати переможців, які наступного дня будуть представляти їхній населений пункт на щорічному фестивалі в Чернівцях – Буковинська Маланка.
Більше деталей про Красноїльську та Вашковецьку маланку дізнавайтеся в матеріалах Ukraїner.
У 2022 році традицію буковинського маланкування включили до списку нематеріальної спадщини України.
Головними центрами маланкування на Францівщині є село Бабин, Пістинь, Космач Косівського району та Белелуя в Коломийському районі. У місцевих карнавалах беруть участь традиційні персонажі типу Маланки, Василя, діда, баби, Царя та Царівни, шандаря, чорта, опришків, циганів тощо. Але останнім часом все більшої популярності набирають сучасні образи, наприклад, політиків, зірок естради та інших. 13 січня в обід в центрі села зароджується дійство. Сюди сходяться маланкарі в костюмах, місцеві та туристи. Починають грати музики, щедрувальники розігрують театралізовані вистави на історичні, релігійні чи побутові теми. На вулиці облаштовують фудкорт і готують святковий банош на великому вогнищі. З настанням темряви гуляння в центрі припиняються і маланкарі вирушають по садибах щедрувати. Адже вважається, що маланка відганяє всю нечисть, яка затемна спускається в село.
Як це відбувається у Космачі дивіться у сюжеті Ukraїner.
У Белелуї обряди трошки відрізняються. По-перше, тут є образ смерті, який рідко зустрічається в інших населених пунктах. Починається святкування з «боранки» в центрі села. Сюди збираються мешканці села та 3 групи маланкарів, кожна з яких представляє певну околицю, і починається почергова боротьба між учасниками. Виглядає це як фантасмагоричний армреслінг між чортами, ведмедями, смертями тощо під гучні викрики вболівальників. Після визначення переможців натовп фотографується і розходиться. Далі наступає другий етап – маланкування по хатах.
Щоб побачити найвідоміші маланки Поділля вирушайте в села Горошова та Устя на Тернопільщині. Маланка тут має не тільки особливі традиції, а й історію, пов’язану з красунею Маланкою, яка 25 років чекала повернення свого коханого з війни і так і не дочекалася. Головним персонажем місцевого дійства є хлопець переодягнений в дівчину Маланку. Його обов’язок – у ніч на 14 січня разом зі свитою ходити по хатам, де є незаміжні дівчата, і заводити з ними танок. Незамінними елементами костюма парубка має бути традиційна борщівська чорновишита сорочка та «прут», що замотують на голову. Ввечері епіцентром подій стає головна сцена в селах, де гості поринають у вир театралізованих дійств, співанок, танців і забав. Усе це триває до ранку і супроводжується частуванням традиційними святковими стравами.
Крім того, у селі Вістря Коропецької територіальної громади на Тернопільщині зберігся давній новорічний обряд ‒ засівання з конем. Головними дійовими особами є хлопці (переважно неодружені): колядники, засівальники, музики, поводир коня і, власне, сам кінь, що вважається символом здоров’я, щастя, сили та прибутку. Коня обирають напередодні свята, його тренують і прикрашають хомутом із дзвониками, новорічною гірляндою та хустиною. Увечері 14 січня уся процесія вирушає в хати, де є незаміжні дівчата. Хлопці засівають і викликають обраниць на танець. Потім разом сідають на коня і виїзжають з двору. Це символізує, що на дівчину чекає цього року одруження і переїзд з рідної домівки.
Після того, як засівальники побувають у всіх оселях вони закінчують обряд у двох місцевих церквах, а ввечері продовжують святкування у сільському клубі.
У 2022 році вістрянську традицію засівання з конем додали до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Дуже яскраво і автентично зустрічають Маланку і в селі Осички на Одещині. Традиційним персонажем тут виступають містичні Дідки. Їх одягають в білі полотняні штани, плащ та фуфайку, які набивають соломою. Обличчя закривають маскою із шкіри тварин, пташиного пір’я та інших матеріалів. Також до костюма кріплять хвіст, великі дзвони, а в руках Дідок обов’язково повинен мати батіг і молоток.
Село має 2 частини, у кожній з них обираються свої Дідки зі свитою щедрувальників, а також Маланка – маленький хлопчик переодягнутий в дівчинку, та Козак. Після обіду 13 січня вони починають обходити хати свого краю. У кожній оселі Дідок, Козак та Маланка очищають господу від нечисті за допомогою традиційної «кукли» з прядива, тим часом як щедрувальники вітають хазяїна щедрівками. По закінченню газда вручає маланкарям гроші, калачі та інші дари і може запросити їх на гостину. Після неї співають прощальну щедрівку і йдуть до наступної хати. Щедрування триває до ночі і плавно переходить в посівання. Коли у всіх хатах защедрували і засіяли, мешканці і гості села вирушають в центр, де обирають найкращу Маланку і продовжують гуляння з розвагами та частуванням до самої ночі.
Усі ці традиції були суворо заборонені за радянських часів, але попри все наші предки змогли зберегти і відродити свої звичаї майже в автентичному вигляді. Пишаємося і цінуємо!
Фото: www.facebook.com/ukrainer.net
За підтримки
Проект реалізовано у співпраці з Google в рамках кампанії «Цифрове перетворення України»
Використання матеріалів сайту і копіювання інформації без письмового дозволу заборонено.©2017—2021 Мандруй Україною. Всі права захищені. Зроблено в студії Jam Digital