Численні оборонні споруди, зокрема й дивовижна церква-фортеця, відоме затоплене селище Бакота та скельний монастир, сім джерел в одному місці, водоспади та самчиківський розпис. Це неповний перелік цікавих туристичних локацій Хмельниччини.
Проте зараз перед громадами постало непросте завдання – розвивати туризм на своїх територіях, бо для деяких з них це може бути чи не єдине джерело наповнення бюджету. Зокрема, у одній із найбідніших ОТГ у Хмельницькій області – Староушицькій, на території якої знаходиться словнозвісна Бакота.
Як їм це вдається, розповів експерт з питань туризму Сергій Толстіхін.
Серйозно займаюсь туризмом три останніх роки, загалом же з 2013-го, коли почав мандрувати на велосипеді. Ми з того часу об’їхали 31 країну Європи на велосипедах, а це понад 26 000 км, знайомилися, як у них влаштована велоструктура між містами, велодоріжки, зони відпочинку, зелений туризм, бо зупинялися саме в садибах. Побачили, що ця галузь дійсно добре розвинена в Європі. Багато європейців на вихідні не лежать на диванах, а беруть велосипеди, чіпляють на машину та їдуть кататися на природу, живуть у садибах. Було б круто, щоб і у нас люди відпочивали таким чином. Так виникло розуміння, що цим треба зайнятися, ми створили ініціативу «Green Ways» і поставили собі за мету допомагати новоствореним ОТГ.
Почалася децентралізація, у них виникли нові можливості для розвитку, проте не всі знають, як це реалізувати. Зараз ми працюємо з дев’ятьма громадами, і не лише у Хмельницькій області.
Наприклад, візьмемо Бакоту. Вся Україна знає про це унікальне місце, приїжджає маса людей. Але приїхали, подивилися, спустилися у скельний монастир і поїхали. 20 гривень за вхідний квиток забрав Національний парк «Подільські Товтри». А що громаді? Нічого більше не дивляться і грошей не лишають.
При цьому у Хмельницькій області є 60 територіальних громад, і Староушицька громада, на території якої і знаходиться Бакота – одна з найбідніших, друга з кінця. У самій громаді досить незначна дохідна частина, там немає великих агрокорпорацій чи великих підприємств. Я їм допомагав як волонтер, бо у них справді немає грошей.
Спершу ми проаналізували, що там ще є цікавого, щоб показати людям. Так знайшли криницю, якій 700 років, про неї навіть є згадка у старовинному літописі. Вона унікального мурованого типу, досі функціонує, і знаходиться у селі Грушка. Громадою її відремонтували, розмалювали, нанесли на карту. Далі знайшли палац Токаржевських, теж нанесли на карту, як і поклади білої глини.
Потім знайшли підприємця, який вирощує лікарські рослини, та гуртом продає фармацевтичним компаніям, нещодавно він почав проводити екскурсію на виробництві, розповідати про лікарські трави, влаштувати дегустацію чаю. Ми йому допомогли, придумали назву «Трав’ярня», проконсультували, як краще працювати з організованими групами туристів, намалювали логотип. Він зараз успішно приймає туристів. Так на карті з’явилась і виноробня від чоловіка, який просто робив та продавав вино на базарі. Зараз у нього черга з туристів на дегустацію вина та сирів.
Ми зробили туристичну мапу, виготовили інформаційні стенди та поставили на місцях скупчення туристів, зробили QR-код, який веде на нашу карту, вказали, де можна поїсти, де хороша кава. І відразу пішов відчутний рух. Наприклад, біля сімсотрічної кринички був собі сільський магазинчик з товарами першої необхідності. Але поїхали туристи, то вода та морозиво пішли у нього «на ура». Ніби він і не причому, але вже відчув ефект від забрендованого цілісного туристичного продукту, який збільшує потік туристів, якщо правильно його направити. Турист – це людина, яка їде тратити кошти, і йому треба запропонувати, де це зробити.
Зрештою ми придумали так звані Green Point - Зелені Пункти – зони відпочинку на зеленому маршруті для мандрівників, особливо велотуристів. На туристичних велосипедних маршрутах у Європі за правилами кожні 10-12 кілометрів має бути впорядковане місце для відпочинку. Зазвичай це бесідка, накрита зверху та зашита з двох боків, щоб захищати від вітру, всередині стіл, лавки, поруч інформаційний стенд з картою, велопарковка, смітник. Там можна зупинитися та перепочити, і на машинах також. У громаді є пилорама, взяли у лісництві кілька дерев, розпиляли на дошки, дядько їх склепав, всі дружно розрівняли майданчик, мінімальними коштами та своїми силами зробили місця для відпочинку. Це хороший приклад того, коли бідна громада, маючи бажання і не маючи коштів може робити хорошу справу.
Так. У таких громадах є проблема – домінування туристичної супер локації, називаю її «туристичною рок-зіркою», котра разом з тим зменшує інтерес до інших цікавинок території. Візьмемо Меджибіж, там є відома локація – Меджибозька фортеця, але решту громади люди не відвідують. Вони приїхали, на фортецю подивилися, на єврейський некрополь і поїхали далі. А в громаді є інші села, де теж є щось цікаве. Ми розробили проект «Край Бога та Божка», виявили ряд об’єктів. Наприклад, у селі Волосівці є Маштарка – це унікальна будівля, в якій раніше зберігали зброю. Їх майже не залишилось в Україні. Там дядько собі тримає сіно, не здогадуючись, що це унікальна архітектурна споруда. Далі є старовинна дерев’яна церква в Западинцях. Також є село Лисогірка, де є унікальні для Поділля криниці-лелеки, а також підприємець, що вирощує норки, у нього зелена садиба. Ми нанесли все це на карту, оформили, написали про цікавих людей, пов’язаних з Меджибіжем, громада виділила кошти на друк цієї карти і зараз вона розповсюджується з QR-кодом, і почався рух.
У кожній громаді своя специфіка. Зараз ми розробляємо маршрут, який називається «Чорний шлях». Це Антоніни-Старокостянтинів-Самчики. Ми його робимо як велосипедний, але нічого не заважає проїхати ним на автомобілі. На відміну від Європи, бо у них будують велоінфраструктуру так, що ти туди машиною не заїдеш. Ну, а в наших реаліях ніхто не буде будувати окрему велодоріжку.
«Чорний шлях» - це був важливий торгівельний шлях у давнину. Ним ходили чумаки, а назву свою він отримав тоді, коли татари нападали та водили ним полонених у неволю. Це буде суто історичний маршрут. Він об’єднує декілька ОТГ, для велосипедистів це буде чотириденний маршрут з ночівлею у наметах. Ми вже провели по ньому велоекспедицію, через рік хочемо зробити його міжнародним, оскільки там дуже сильна польська складова.
Всі маршрути ми робимо як окремі Google-карти для кожної громади, але також робимо загальну карту по Поділлю. Там є просто унікальні речі, наприклад, в одному місці зі скелі б’ють сім джерел, які зливаються в невелике озеро, а потім далі течуть у Південний Буг. Знайшли ми також багатофункціональний млин, який може не тільки молоти зерно, а й бути пилорамою, яка нарізає дошки.
Хочу наголосити, що в кожному випадку в наших проєктах ініціатива іде від місцевих громад. Ці маршрути не прокладаються, сидячи у Хмельницькому. Вони придумали, що має бути маршрут, а ми допомагаємо, тому їдемо, коли нас там чекають. Це важливо, коли залучені місцеві жителі. Коли ми робили маршрут в Староушицькій громаді, то влаштували декілька «стратсесій», збирали людей, приходили школярі, ентузіасти. Школярі отримали завдання все сфотографувати, а потім ми вказали на карті їхні прізвища. Це важливо, так діти пізнають ще й історію свого краю.
Розробляємо також маршрути у Полонному з місцевими. На півночі Хмельницької області є Стара Волинь. Ми придумали маршрут, який називається «Мандри по-староволиньски»: Шепетівка-Славута-Голубі озера, навіть Нетішинська атомна станція у нас входить в перелік об’єктів, які можна подивитися. Для Сатаніва з місцевими школярами ми розробили квест «Шлях бобра», який можна пройти як пішки, так і на велосипеді. Придумали легенду, що у Сатанові паралельно з людським світом було бобряче царство. Там бобер Мартин має прийняти у спадок керування царством і йому потрібно пройти цілий квест, загадки, цікавинки. Люди влаштовують собі й таку пригоду.
У Ямпільському районі Вінницької області є легендарне село Буша, для нього створили проєкт «Легенди Тіраса та Морахви». Це дві значущі річки на цій території. Тіраса – це стара назва річки Дністер. Виявили купу локацій, зробили карту, вже встановили інформаційні стенди і люди зараз активно відвідують.
Попрацювали з містом Бар. Разом з місцевими ентузіастами розробляємо маршрут, який буде називалися «Земля золотих дукатів». Ідея маршруту пов’язана з польською королевою Боною Сфорцою, котра мала володіння в містечку Бар.
На Тернопільщині із задоволенням попрацювали із містом Заліщики. Разом з ними придумали маршрут, який називається «Загадки Дністровської Рив’єри». Щодо назви, у нас є купа старовинних польських статей, де всі називають Заліщики саме Дністровською Рив’єрою. За часів Речі Посполитої у поляків тоді взагалі не було місць зі своїм середземноморським кліматом, було лише холодне Балтійське море. А в Заліщиках у каньйоні Дністра унікальний клімат, там можна було купатися та загорати. Тоді польська влада виділила фінансування на облаштування курортних місць, і на Заліщики зайшло дуже багато грошей. Вони зробили набережну, про це свідчать старі фотографії. Їздив прямий потяг з Варшави у Заліщики через Львів та Тернопіль. В ньому був кінотеатр, ванні кімнати, дуже дорогий та комфортний на ті часи. Там відпочивав та жив польський бомонд, навіть Йозеф Пілсудський мав дачу. Зараз місцева громада відновлює той пляж. Ми придумали маршрут, де частина проходить на велосипеді, а інша - сплав Дністром.
Дністровський каньйон, Бакота. Проте є ще Субіч, там такі неймовірні скелі. Загалом треба відкрити для себе все Подністров’я, ми називаємо його Пониззя, бо там безліч цікавих локацій. Обов’язково відвідати Дунаєвеччину - це джерельний край, де є багато водоспадів. Відомий з них Бурбун, Малієвецький водоспад, водоспад Герасимовича, Святе джерело. Там в діаметрі 50 км зосереджено біля 10 водоспадів.
Варто побачити всі локації на території заповідника «Подільські Товтри». На шляху від Сатанова до Дністра є гора Велика Бугаїха, яка в період з 1921 до 1939 років була найвищою точкою УРСР.
Щодо палаців, їх є на Хмельниччині понад 20. Особливо цікаві – це Антоніни і Самчики. До того ж у Самчиках є унікальний самчиківський розпис. Там є діюча школа, яка навчає самчиківському розпису, і можна замовити майстерклас.
Граф Потоцький збудував цілий комплекс маєтків, один з них є в Антонінах. Там колись їздили карети, запряжені зебрами, були верблюди.
Хто ще не бачив, варто відвідати наші найбільші фортеці – Кам’янець-Подільську та Меджибізьку та ще більше десятка таких об’єктів. Зокрема, в селі Сутківці є унікальна церква-фортеця: всередині бійниці, криниця, дуже товсті стіни з каменю, за якими ховалися селяни від татар. Їй більше 500 років, а товщина стін – 1,5 метра! Без її зображення не обходиться жоден підручник з історії, а подібна споруда в Європі лише одна – вежа-донжон у Франції.
Також варто відзначити Замок Острозьких у Старокостянтинові, руїни фортеці у Сатанові, Скалі-Подільській, Летичівський замок, Жванецький замок.
До речі у 2021 році разом з друзями з Вінниці ми почнемо розробляти пішо-велосипедний маршрут Camino Podolico, який стане частиною всесвітньо відомого паломницького Шляху Святого Якова по території України. Маршрут стартуватиме в Вінниці, далі йтиме через Хмельницьку область в сторону Європи, і в місті Кошице доєднуватись до однієї з гілок Шляху Св. Якова, який в свою чергу буде вести до іспанського міста Сантьяго де Компостелла.
У Хмельницькому ми зараз під егідою Хмельницької міської ради створюємо туристично-інформаційний центр, буде встановлено 10 сенсорних панелей по місту, де туристи зможуть обрати мову та побачити, де поїсти, де зупинитись на ніч і що цікавого подивитися. Хмельницький не є розкрученим туристичним містом, але ми створили аудіогід, який водить по місту з начиткою професійного диктора.
Туристичною родзинкою міста є фігури скульптора Миколи Мазура, який з металобрухту робив високохудожні твори. Декілька десятків скульптур є по всьому Хмельницькому, у Старокостянтинові. Я ще в дитинстві ними бавився, там є багато рухомих елементів. Зараз міська влада їх відновила, і ми брендуємо багато сувернірки під ці фігури.
Друга родзинка – хмельницькі ресторації, які пропонують суто подільську кухню. Наприклад, хрінові цукерки - всередині хрін у шоколаді, і це дуже смачно, чи пиріг із молодих пагонів кропиви. Розробляємо маршрут «Проскурів гастрономічний», там ми вказуємо цікаві місця, де подають страви традиційної подільської кухні. Маємо чим пишатись цього року, адже одна з наших ресторацій здобула титул «Найкращий ресторан української кухні».
Ще є маршрут «Проскурів польський», «Проскурів єврейський» та «Проскурів руський» (не російський!). Є архітектура, пов’язана з цими спільнотами, бо Хмельницький був полікультурним містом. Кажуть, тут навіть був невеликий китайський квартал, але ми не знайшли поки підтвердження.
Отже, у нас є що подивитися та скуштувати. Раді бачити гостей зі всієї України!
Матеріал підготовлено Державним агентством розвитку туризму України.
За підтримки
Проект реалізовано у співпраці з Google в рамках кампанії «Цифрове перетворення України»
Використання матеріалів сайту і копіювання інформації без письмового дозволу заборонено.©2017—2021 Мандруй Україною. Всі права захищені. Зроблено в студії Jam Digital