Несподіванки Вінниччини: метеоритний кратер, сліди Потоцьких і таємничий монастир

Це вже стало хорошою звичкою: коли мандруєш Україною на авто, закладати кілька додаткових годин, щоб побачити різні цікавинки, які знаходяться по дорозі. Наприклад, нещодавно ми побували у Чернівцях і дізналися багато цікавих історій про викладацтво Франка і легендарні бутерброди. А тепер вирушаємо у подорож Вінничиною.

Їхали ми через Білу Церкву й у нас, звичайно, виникло логічне питання  — де вона, головна біла церква цього міста? Тож бачимо міст через річку Рось (там чудовий краєвид, рекомендую!), а ось і церква: біла і, судячи з вигляду, католицька. З іншого боку ще одна — православна. Такі собі релігійні ворота. Дорогою в центр міста ми побачили ще декілька білих церков, тому найголовнішу ми не знайшли. Проте знайшли величезну вподобайку (замість звичного нам серця) як частину знаку «Мені подобається Біла Церква».

Далі була Вінниччина, яка вже багато разів нами їжджена-переїжджена. Але ми дотримувалися правила обирати нові шляхи, тож отримали несподівану мандрівну винагороду! Зветься вона Іллінецька астроблема (від грецьких слів «зірка» і «рана»). Тільки-но уявіть: 400 мільйонів (!!!) років тому врізається в нашу планету, яка ще й не стала Землею, скеля розміром, як вважають, метрів зо триста і вагою під сорок мільйонів тонн. Ця скеля робить дірку в поверхні діаметром 7 кілометрів. Поки вона летіла в атмосфері, то добряче розігрілась, й щось там відпало над сучасною Скандинавією. Але усе найцінніше «поцілувало» нашу рідну землю і за декілька років застигло. Ядро цього метеориту, за думкою вчених, знаходиться на глибині 700 метрів, але і на поверхні знаходять імпактні алмази і, важко повірити, найбільший у світі агат! Уявляєте, що може нас очікувати там, біля ядра метеориту? Я для вас хрестик на карті поставив, кому цікаво — заїжджайте, це ось тут. 

У кожні часи на благодатній землі Вінниччини були свої зодчі-меценати, які визначали, яким буде обличчя їхнього міста чи, навіть, цілого регіону. Помітний внесок у цю справу зробили представники польського шляхетського роду Потоцьких. Навіть у невеличких населених пунктах, як от сусідні Сокілець і Печера, можна натрапити на споруди неймовірної краси, що пов'язують із Потоцькими. Подивіться на комплекс млину і родинний склеп Потоцьких XVII—XIX ст.. В останньому наразі розташовано римо-католицьку парафію Св. Андрія Боболі (1591—1657). Якщо вам пощастить, і ви потрапите в середину приміщення, то попросіть показати вікна зі спеціально встановленими скельцями, які розташовані так, аби відбивати сонячне світло і освітлювати найтемніші закутки храму-усипальниці.

Один із Потоцьких, той, що Стефан, одружився на доньці волоського феодалу Єремії Могили (родич Петра?) й в якості весільного подарунка отримав від нього замок. Згодом заснував тут місто і назвав його на честь тестя — Могилевом. Тривалий час місто носило назву Могилів на Дністрі, а з початку ХХ століття почало називатися Могилів-Подільський. Заїдьте на набережну біля торговельного центру «Вацак», помилуйтеся краєвидами українського і молдавського берегів Дністра, здивуйтеся безглуздій величині будинків циганських баронів і архітектурним смакам українських митників, запитайте, чиє воно ото червоне Мазераті, припарковане коло центрального входу. Вам скажуть, що то Вацак. Його дуже багато в Могильові: він і парк збудував, і набережну, і навіть танк зняв з постаменту, відвіз на танкове СТО, реставрував і поставив назад, на оновлений постамент (треба ж таке вигадати!). Дехто з місцевих каже, що коли так піде далі, то тестю Потоцького доведеться поступитися, а місто жартома (чи ні?) між собою вже називають Вацак-Подільський.

І якщо вже вас занесло сюди, на кордон з Молдовою, протягніть ще трошки на захід, Через Нимію і Серебрію, до села Лядова. Тут на кручі зачепився Лядовський Усікновенський скельний чоловічий монастир. Усікновенський, бо це про те, що Іоану Предтечі голову відтяли. Відповідне зображення когось із архангелів (бо з крилами), схожого на Ісуса, який тримає чашу із головою Іоанна, розміщено над головними ворітьми монастиря. Місце стародавнє, засноване Антонієм, в майбутньому Печерським, тим, що є також одним із засновників Києво-Печерської Лаври. Місця тут завжди були неспокійні, тому в локальній братській кісниці багато черепів зі слідами насильницької смерті. Монастир відбудовується завдяки організаторським талантам нинішнього настоятеля (також Антонія), але руйнівні сили природи інколи перемагають і підйом на вежу-дзвіницю наразі закритий на реставрацію. Але нам пощастило, ми приєдналися до групи якихось ну дуже модних паломників із Одеси і нам дозволили не лише піднялися на гору, а й і побити в дзвони. Коли будете бити по головному дзвону, прикладіться до нього чолом, відчуйте його тональність і тремтіння металу. Місцеві монахи стверджують, що ця вібрація у поєднанні із молитвою має лікувальний ефект. Не вірите? Приїздіть і переконайтесь!

Ще одне місце, де ви побачите безліч захоплюючого і дивовижного — Дністровське Пониззя. Читайте мою історію про подорож Дністровським Пониззям  і гайда мандрувати Україною!

Автор: Олексій Сивак